Факти з життя:

   Німецький режисер, сценарист, актор, який зняв більше сорока фільмів (здебільшого документальних), поставив безліч опер, опублікував десятки книг. Деякі кінокритики умовно відносять його до напряму "нового" німецького кіно (разом із Фассбіндером, Вендерсом і Шлендорфом).

   Вернер Герцоґ (справжнє ім'я - Вернер Стипетич, нім. Werner H. Stipetic) народився в Мюнхені під час Другої світової війни. Дитинство провів у глухому гірському селі Захранг в Баварії, далеко від міського життя (за власними словами, вперше скористався телефоном в 17 років). У 12 років разом з матір'ю (родом з Югославії) знову переїхав до Мюнхена, де зацікавився кіном і поезією. В молодості отримав декілька нагород як поет, що подавав надію.

   Коли Герцоґу було 13 років, його сім'я жила в одній квартирі з психічно неврівноваженим актором Клаусом Кінські, який згодом виконає ролі в його головних фільмах. Під час навчання в гімназії, він працював у нічну зміну зварювачем на сталеливарному заводі, щоб дістати кошти на перші фільми. У 17 років його сценарій було запущено у виробництво однієї з німецьких студій, але проєкт був закритий, коли стало відомо, що його автор - неповнолітній.

   У 1961 закінчив гімназію і почав вивчати історію, літературу й театр у Мюнхені. У 1962 р. зняв свій перший фільм «Геракл», будучи студентом Мюнхенського університету, коли йому було всього 19 років. У 1963 році заснував власну міністудію. У грудні 1964 року за сценарій «Знак вогню» (реалізований в 1967 р. під назвою «Знак життя») здобув приз імені Карла Маєра. 1966 року виїхав до США, де всього один тиждень провчився в університеті Дюкейн в Пітсбурзі.

   Зрілий період у творчості Герцоґа починається з фільму «І карлики починали з малого» (1970) про бунт анархістів-ліліпутів у виправній колонії. У Німеччині фільм був заборонений, проте критики за кордоном побачили в ньому моторошнувату алегорію політичного життя. Наступного року багато шуму у фестивальних кругах наробив документальний фільм Герцоґа «Фата-моргана» - підбірка документальних образів, що зачаровують, змонтованих відповідно до їхнього внутрішнього ритму. З тих пір Герцоґ чергував в своїй творчості ігрові та документальні фільми, випускаючи по одній-дві стрічки щорічно.

   У 1972 році Герцоґ і Кінські відправилися в джунглі Амазонки, щоб на крихітний бюджет зняти сагу про керованого нав'язливою ідеєю конкістадора Лопе де Аґірре. Подолавши невимовні труднощі, знімальна група за два місяці завершила роботу над картиною «Аґірре, гнів Божий», яка поставила Герцоґа в число провідних режисерів сучасності. Фільм визнаний шедевром Герцоґа - одні бачать в ньому осмислення психологічних витоків фашизму, інші відзначають граничну реалістичність, відсутність спецефектів і те, що фільм «неначе знятий у XVI сторіччі».

   Герцоґ примушував своїх акторів пройти внутрішній шлях персонажів, що зображувалися ними, і в інших своїх фільмах - людина, що зіграла Каспара Гаузера у фільмі «Кожен за себе, а Бог проти всіх» (1974), була знайдена ним в психіатричній лікарні, де він провів практично все життя, а на зйомки «Скляного серця» (1976) Герцоґ запросив професійних гіпнотизерів, щоб ввести акторів-любителів в стан гіпнозу.

   Не дивлячись на неврівноваженість характеру Кінські, Герцоґ продовжував працювати з ним. Разом вони зробили ще чотири історичні фільми: «Носферату - нічна примара» (1978), «Войцек» (1979), «Фіцкаральдо» (1982) і «Кобра верде» (1988). «Фіцкаральдо» став наймасштабнішим проєктом режисера - потрібно було титанічних зусиль і декілька років праці, щоб довести його до кінця. В остаточному варіанті головну роль виконав знову ж таки Кінські, а не Джейсон Робардс (з Міком Джаґґером як асистент), як планувалося раніше.

   За «Фіцкаральдо» Герцоґа було відзначено нагородою Каннського Міжнародного Кінофестивалю у номінації "Накращий режисер", хоча його багато критикували, особливо в рідній Німеччині, за ірраціональне прагнення до натуралістичності та зневагу людськими життями (при зйомках в джунглях Амазонії не обійшлося без жертв). Подвійне відношення до роботи Герцоґа, одержимого ідеєю зняти фільм до кінця незалежно від тієї ціни, яку доведеться за це заплатити, відобразив і документальний фільм «Тягар мрії» (1982), удостоєний престижної премії BAFTA.

   Три художні фільми, що послідували за «Фіцкаральдо», режисер не зараховує до своїх успіхів; без ентузіазму сприйняли їх і кінознавці. Остаточно посварившись з Кінські, Герцоґ протягом цілого десятиліття (1991—2001) знімав тільки документальні стрічки - про різні незвичайні події та про віддалені, маловідомі куточки Землі. В одній з цих стрічок, «Мій улюблений ворог» (1998), він відверто розповів про перипетії відносин з покійним Кінські.

   У 2001 році, замешкавши в Лос-Анджелесі, Герцоґ повернувся до ігрового кіно. У його нових фільмах знімаються голівудські зірки першої величини - Ніколас Кейдж («Поганий лейтенант»), Крістіан Бейл («Рятівний світанок»), Тім Рот («Непереможний»). До вершин кінодокументалістики Герцоґа можна віднести документальні проєкти американського періоду - «Людина-ґрізлі (2005) » і «Зустрічі на краю світу» (2007).

   Герцоґ був одружений три рази, і у нього є дочка від актриси Еви Маттес, що зіграла головну роль у «Войцеку».

   У його фільмах присутні три основні теми:
   - аборигени, тубільці, жителі областей Землі, яких ще не торкнулася цивілізація ("Фіцкаральдо", "Cobra verde", "Аґірре, гнів Божий", "На десять хвилин старше: Труба");
   - харизматичні особи, одержимі божевільними ідеями ("Великий екстаз різьбяря по дереву Штайнера", "Гашербрум - сяюча гора", "Фіцкаральдо", "Cobra verde", "Аґірре, гнів Божий");
   - люди, що відкидаються суспільством, юродиві, ненормальні ("Кожен за себе, а Бог проти всіх", "Строшек", "І карлики починали з малого").

   Герцоґ сповідує неоромантичне переконання, що «потворним є якраз все те, що здається нормальним і повсякденним: споживчі товари, магазини, стілець, клямка, а також релігійна поведінка, застільні манери, система освіти. Ось що монструозно, зовсім не ліліпути» — дійові особи таких його фільмів, як "І карлики починали з малого» та «Скляне серце».

   Фільмографія:

   1. Herakles / Геракл (1962)