Факти з життя:

   Сокуров Олександр Ніколайович народився в сім’ї військового, учасника ІІ Світової війни. У дитинстві переїздив з батьками з місця на місце: вчитися в школі почав в Польщі, закінчив в Туркменії.

   Після закінчення середньої школи в 1968 році поступив на історичний факультет Горьковського Університету. Під час навчання в Університеті почав працювати в штаті Редакції художнього віщання Горьковського телебачення як помічник режисера, потім - асистент режисера.

   Працюючи на телебаченні, активно освоював кіно- та телевізійну технологію, у віці 19 років як режисер випустив свої перші телепередачі. За 6 років роботи на Горьковському телебаченні він створив декілька телевізійних фільмів і низку телепрограм прямого ефіру.

   У 1974 році Сокуров захистив диплом історика на історичному факультеті Горьковського університету.

   У 1975 році поступив на постановочний факультет ВДІКу в майстерню документального кіно Александра Зґуріді.

   Під час навчання у ВДІКу за відмінне навчання Сокуров отримував стипендію імені С. Ейзенштейна.

   У 1979 році, склавши іспити екстерном, на рік раніше терміну був вимушений закінчити навчання у ВДІКу через гострий конфлікт з адміністрацією інституту і керівництвом Держкіно: його студентські кінематографічні роботи категорично не приймалися, його звинувачували у формалізмі та в антирадянських настроях.

   Перша художня картина Сокурова «Самотній голос людини» за мотивами повісті російського письменника Андрєя Платонова, що пізніше отримала ряд фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як диплом. Саме цей час для Сокурова знаменний моральною і професійною підтримкою видатного й тоді опального для влади режисера Андрєя Тарковського, що високо оцінив перший фільм молодого режисера. Дружба Сокурова з Тарковськім не уривалася й після виїзду останнього з Росії.

   За рекомендаціями А. Тарковського в 1980 році Сокуров був зарахований до штату кіностудії «Ленфільм», де працював над своїми першими ігровими картинами. Паралельно з цим співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де були зняті в різний час всі його документальні кінострічки.

   Вже перші фільми, зроблені в Ленінграді, викликали негативну реакцію в партійного керівництва міста і в Держкіно. Протягом тривалого часу, аж до перебудови (кінець 80-х), жоден з його фільмів не був дозволений радянською цензурою до показу.

   В кінці 80-х ряд знятих Сокуровим раніше ігрових і документальних фільмів вишли в прокат і представляли російське кіно на багатьох міжнародних кінофестивалях. У 80–90-і роки режисер інтенсивно працював, знімаючи ігрові і документальні фільми, часто подекілька в рік.

   У той же час він брав участь в роботі добродійних програм для молоді на радіо, займався з групою молодих режисерів-початківців при кіностудії «Ленфільм». У 1998–1999 рр. вів на ТБ в Петербурзі цикл передач «Острів Сокурова», в яких піднімалися питання про місце кінематографа в сучасній культурі.

   З середини 90-х років режисер зі своїми колегами почав освоєння відео-технології, яке продовжується до цих пір. Групою Сокурова було відзнято низку документальних відеофільмів. Декілька з них зроблено в Японії за замовленням японських телевізійних каналів завдяки ентузіазму та безкорисливій участі японських друзів.

   Сокуров був учасником і лауреатом багатьох міжнародних фестивалів, у різних країнах світу майже щорічно проходять ретроспективи його фільмів.

   У 1995 році за рішенням Європейської Кіноакадемії ім’я Олександра Сокурова включене в число ста кращих режисерів світового кіно.

   Сокуров неодноразово отримував нагороди міжнародних кінофестивалів, премії ФІПРЕССІ, премії імені Тарковського. Він є Заслуженим діячем мистецтв РФ, лауреатом Державної Премії Росії (1997) і лауреатом Премії Ватикану — «Премія Третє тисячоліття» (1998). У 2003 році режисер був нагороджений «Премією Свободи», запровадженою Анджеєм Вайдою і компанією «Філіп Моріс».

   У 2004 році Александру Сокурову присвоєно звання Народного артиста РФ.

   На даний час на основі знімальної групи Сокурова на «Ленфільмі» створена студія «Берег», яка є підприємством некомерційного кіно як документального, так і ігрового. Фінансування ні державного, ні приватного студія не має.

   Фільмографія:

   1. Одинокий голос человека / Самотній голос людини (1978–1987)