Факти з життя:

   Акіра Куросава був наймолодшою з восьми дітей у сім'ї Ісаму та Сіми Куросави. У ранньому дитинстві він виявив схильність до заняття мистецтвом, яке потім став вивчати в школі західного малювання «Досюся» («Doshusha»). Вершиною його досягнень у цій сфері була написана ним картина «Сейбуцу», прийнята на виставку «Ніка Екзібішин» у 1928 році. Не зумівши поступити до коледжу, Куросава, коли йому вже було за 20 років, вирішив зайнятися кіно, почавши працювати асистентом режисера Кадзіро Ямамото (Kajiro Yamamoto) на престижній японській кінофірмі PCL «Фото Кемікл Лабораторіз» (згодом відомою як «Тохо студіос»).

   Через сім років роботи асистентом режисера Куросава вперше отримав можливість брати участь у створенні фільму ґрунтовніше — для стрічки «Геній дзюдо» (Sugata Sanshiro, 1943) він сам написав сценарій. Фільм розповідав про розвиток дзюдо в країні в кінці XIX століття. Потім послідували ще десять фільмів, зокрема «Найкрасивіші» (Ichiban utsukushiku, 1944), «Геній дзюдо 2» (Zoku Sugata Sanshiro, 1945) і «П'яний ангел» (Yoidore tenshi, 1948). Це була перша спільна робота Куросави з молодим актором Тосіро Міфуне (Toshiro Mifune).

   Куросава здобув міжнародну популярність і визнання після виходу в 1950 році на екрани фільму «Расьомон» (Rashоmon) (у ролях Тосіро Міфуне і Такаші Сімура), поставленого за творами Рюноске Акутагави (Akutagawa Ryunosuke) «Ворота Расьомон» і «В гущавині», знятого в жанрі «дзідайгекі» (фільми про воїнів феодальної Японії — самураїв). Оцінки критиків у всьому світі були більш ніж доброзичливими. Цей фільм, ретельно спланований і наповнений філософським сенсом, переносячи глядача в минуле і майбутнє, розповідає про насильство і вбивство у феодальній Японії з чотирьох точок зору. Про появу Куросави на міжнародному екрані було заявлено тріумфом цього фільму на кінофестивалі у Венеції — отриманням Ґран-прі «Золотого Лева» та спеціальної премії Американської Академії Кіномистецтва «Оскара» (1951) за найкращий іноземний фільм року.

   Тоді як «Расьомон» був пройнятий відчуттям східного містицизму, наступний міжна-родний хіт — «Сім самураїв» (Shichinin no samurai, 1954) свідчив про захоплення кінорежисера західним суспільством і його культурою. Насправді одним із великих досягнень Куросави в 1950-х роках була розробка стилю створення фільмів, що стирають межі, використання традицій східної та західної культур і поєднання елементів високої й популярної культур. Зокрема, джерелом натхнення стала для нього західна література, внаслідок чого він зняв декілька фільмів за романами Дешила Хаммета «Червоні жнива» («Охоронець», 1961), Достоєвського «Ідіот» (1951), п'єсою Горького «На дні» (1957), трагедіями Шекспіра «Макбет» і «Король Лір», це стало поштовхом для створення фільмів про самураїв «Трон у крові» (1957) і «Ран» (1985).

   Прославившись на Заході як майстер композиції та розвитку сюжету, Куросаву проте не так високо оцінювали в своїй рідній країні. Найважчий час наступив для нього на початку 1970-х років, коли після труднощів з фінансуванням його проектів і провалу фільму «До десу но ден / Стук-постук» (Dо desu nо den, 1970) він спробував накласти на себе руки.

   Фільм «Дерсу Узала» (Dersu Uzala), знятий в 1974 році на студії «Мосфільм» за участю Радянського Союзу, удостоївся головного призу на Московському кінофестивалі в 1975 році та премії «Оскар».

   З того часу нові фільми Куросави виходили з великими перервами, але сприймалися дуже схвально: «Воїн-тінь (Каґемуся)» (Kagemusha, 1980) і «Ран» (Ran, 1985) були ефектними самурайськими епопеями, у той час як його пізніші фільми «Сни» (Yume, 1990) і «Серпнева рапсодія» (Hachi-gatsu no kyфshikyoku, 1991) були фільмами швидше за все особистого характеру.

   У 1993 році Куросава зняв свій останній фільм — «Ще ні» (Madadayo).

   Указом Президента СРСР № УП-1605 від 12 березня 1991 року Куросаву було нагороджено орденом Дружби народів «за великий особистий внесок у розвиток культурних зв'язків між Радянським Союзом і Японією».

   У березні 1990 року Акіру Куросаву було удостоєно почесного «Оскара» за внесок в кіномистецтво, в 1994 — Премії Кіото.

   З 2004 року на Токійському міжнародному кінофестивалі запроваджено премію його імені, що вручається кінорежисерам за створення фільмів, «сповнених гуманізмом».

   Головна заслуга Акіри Куросави полягає в тому, що він зближував в мистецтві кіно традиції Сходу та Заходу і залишив після себе унікальну кінематографічну спадщину.

   Фільмографія:

   1. Uma / Кінь (1941)