На Венеційському кінофестивалі відбулася прем'єра фільму "Норвезький ліс", створеного в'єтнамсько-французьким режисером Ань Хунь Траном за однойменним романом Харукі Муракамі.

   "Я не хотів знімати "японський фільм", - повідомив Ань Хунь Тран в інтерв'ю, - тому намагався підбирати декорації, які не здавалися б знайомими японському глядачеві й у чомусь навіть здалися б йому екзотичними".

   Дія фільму, як і в романі, розгортається в 1960-х роках у Токіо й розповідає про взаємини головного героя, студента Токійського коледжу з двома дівчатами: одногрупницею і коханою його друга, що звів рахунки з життям. 

   "Перед початком зйомок ми кілька разів зустрічалися з Муракамі, - розповідає режисер. - Він вніс багато поправок у перший варіянт сценарію, і це були дуже важливі зауваження, проте вмістити їх усі в кінематографічну форму було б просто неможливо. Після цього Муракамі сказав мені "використовуйте усі ваші ідеї та перетворіть їх на найкрасивіший фільм, наскільки це можливо". 

   "Норвезький ліс" - п'ятий фільм Ань Хунь Трана. У 1995 році він відвіз з Венеції "Золотого лева" за фільм "Рикша". А в 1993 році його дебютний фільм "Аромат зеленої папаї" був удостоєний "Золотої камери" в Каннах.

   Фільм не залишив байдужим кінокритиків. Ось найцікавіші відгуки про кінострічку:

   Джастін Чен, "Variety": "Якщо цей красивий фільм часами вдало схоплює тонкий настрій емо, що пронизує сам роман, то куди менше уваги в ньому приділяється багатогранності героїв Муракамі - наприклад, студентові коледжу, в житті якого спочатку з'являється одна жінка, а потім починає одержимо переслідувати інша".

   Ґай Лодж, "In Contention": "Приблизно перша третина фільму зіпсована благоговійним страхом перед першоджерелом. Безліч коментарів за кадром покликані інформувати нас про те, що більш ніж зрозуміло (чи має бути зрозумілим) з дії на екрані, створюючи дивний ефект ілюстрованої аудіо-книги. Надалі фільм набирає упевненості, та цей прийом поступово сходить нанівець, поступаючись місцем спокійнішому, мовчазнішому відеоряду. Але в той же час це підкреслює той факт, що тут майже нема про що розповідати - обтяжливо дивитися фільм тривалістю 133 хвилини, в якому всього лишень розповідається про те, що підлітки люблять секс і в той же час його бояться, і що смерть їх усіх у результаті обламує".

   Марк Адамс, "Screen": "Ань Хунь Тран виконав колосальну роботу з перетворення тексту роману на поетичний і зрозумілий сценарій. І що ще важливіше, зробив це в такій шикарній і чарівній манері, що навіть найнудніші епізоди надзвичайно легкі для перегляду, приносячи нам справжнє задоволення. Тору Ватанабе, занурений у депресію після самогубства найкращого друга Кізукі. Коли він зустрічає свою давню подругу Наоко, то розчиняється в її проблемах і печалях, поступово закохуючись у неї. В Токіо він займає свій час навчанням і в меншій мірі роботою, зав'язуючи при цьому стосунки з упевненою та спокусливою Мідорі. Наоко ж все більше долають примари з її минулого. В результаті, юнак постає перед вибором між двома жінками... і тим самим - між своїм минулим і майбутнім".

   Родерік Конвей Морріс, "International Herald Tribune": "Ань Хунь Тран був нагороджений "Золотим левом" у 1995 році за фільм "Рикша". Не дивлячись на те, що режисер не володіє японською, він визнав украй важливим знімати фільм у цій країні, роблячи ставку як на унікальну японську культуру та чутливість, що відчувається в книзі, так і на місцеві пейзажі лугів, лісів і диких пляжів, де, за словами Трана, краса є сусідою зі стражданням, відіграючи важливу роль при передачі відтінків почуттів героїв. Враховуючи незнання мови, йому прекрасно вдавалося працювати з вдало підібраним складом молодих японських акторів - майстерно та делікатно".

   Шон Денієльсен, "indieWIRE": "Задумка фільму була бездоганна, тривожна музика Джонні Ґрінвуда дуже відповідна, а операторська майстерність Марка Лі Пінь-Біна безумовно підтвердилася, - як у роботі з цифровою камерою, так і з плівкою. І звичайно не можна недооцінити витонченість режисерської роботи Ань Хунь Трана, володаря рідкісних талантів - творця тонких образів і поета меланхолії. Чому ж тоді відчувається така порожнеча? Проблема, вважаю, криється в самому початковому матеріалі".

Джерело: Mubi, Синематека