13 серпня цього року цензурований владою Китаю фільм "Карамай" уперше було продемонстровано широкому загалу на Міжнародному кінофестивалі в Локарно, що у Швейцарії. Перед цим організатори кінофоруму в Гонконзі (з 1997 року місто є частиною Китайської Народної Республіки) мали намір ознайомити публіку зі скандальним матеріялом, але офіційний Пекін заборонив показ стрічки, вкотре нагадавши світовій спільноті про проблеми зі свободою слова у Піднебесній. Згодом фільм у рамках кількох кінофестивалів також показали у Росії, США та Франції.

   Піонерський галстук, сфотографований догори дриґом, і більше нагадує петлю шибеника. Так виглядає плакат фільму "Карамай" - шестигодинної документальної стрічки, що розповідає про пожежу в карамайському залі Дружби, котра забрала життя майже трьохсот школярів. Будь-яка правда про страшну трагедію 1994 року до цих пір була заборонена китайської цензурою. Як і цей документальний фільм. 

Місце трагедії

   Карамай - китайське містечко, що розвивається за рахунок нафтових родовищ. Делегація китайських партійців. Урочистий концерт на їхню честь. Зал Дружби в застарілій будівлі, збудованій у сталінському стилі, й побудованій колись давно спільними китайськими та радянськими зусиллями. Із забитими аварійними виходами, з неміцним дахом. У розпал свята починається пожежа. Замість того щоб вибивати вікна та двері - закривають завісу (з дітьми на сцені). Іншим учням - майже 800 чоловік, зал ущерть набитий - наказують залишатися на своїх місцях. У цей час до виходу незграбно (до цього був багатий бенкет) йдуть численні політичні гості.

   Загинуло 323 людини. 288 з них - діти від 6 до 14 років. "300 осіб - це всього лише цифра, а ви уявіть двометрову купу тіл, затоптаних і обгорілих", - говорить одна з матерів. Кожна п'ята дитина згоріла заживо. Більшість задихнулися від чадного газу. 

   Неймовірне боягузтво дорослих: залишивши учнів сидіти на вінілових сидіннях, що плавилися від жару, з отруйним димом, самі вони тут же кинулися до виходу. Жахлива підлість (на дітях залишилися сліди від дорослих черевиків - вони вибиралися з пекла по спинах школярів). Цинізм влади: дітей поховали на наступний же день, могили засипали бульдозерами, батьки до цих пір не отримали свідоцтва про смерть.

Батьки загиблих дітей

   Все це сталося 8 грудня 1994 року. Документалісти давно намагалися розповісти про це, але всі спроби закінчувалися доганою або арештом. Сюй Сінь - перший, кому вдалося не тільки зняти фільм. Він є перший, кому вдалося показати цей матеріял.

Джерело: Arthouse.ru, farWestChina.com