Догма 95 — авангардистський напрям у сучасному кінематографі, започаткований 1995 року данськими кінорежисерами. Відомий також під назвами «Маніфест Догми 95» та «Обітниця цноти». Базується на зведенні правил, що ставлять на перше місце сюжет та гру акторів та забороняють використання спецефектів у кіновиробництві.

   Історія

   Данський кінорежисер Ларс фон Трієр під час роботи над фільмами «Королівство» (1994) та «Королівство II» (1997) зробив висновок, що техніка та стилістика менш важливі та менш цікаві глядачам, ніж сюжет та персонажі. «Королівство» він знімав здебільшого ручною камерою, нехтуючи традиційними правилами освітлення та монтажу, результатом чого став змазаний колір та зернистість кадру. Цей інтуїтивно знайдений стиль було покладено в основу ідей концептуального маніфесту та 10 правил групи «Догма 95».

   Проєкт «Догма 95»заснували у 1995 році чотири данські кінорежисери: Ларс фон Трієр, Томас Вітерберґ, Сьорен Краґ-Якобсен і Крістіан Леврінґ, встановивши правила, яким мають відповідати фільми, щоб найадекватніше зображувати реальне життя. Саме ці режисери створили перші чотири стрічки, що отримали сертифікати Догми. Пізніше до маніфесту «Догма 95»приєдналися режисери з Данії, Південної Кореї, Аргентини, Іспанії, США, Франції, Швейцарії, Норвегії, Чилі, Бельгії, Швеції, Великобританії, Мексики, Канади, ПАР, Люксембургу, Туреччини, Німеччини, Австралії, Угорщини, Македонії, Колумбії, Нової Зеландії, Сингапуру, Естонії, Бразилії, Ізраїлю, Греції, Таїланду, Грузії, Росії та Італії.

   Про створення «Догми 95» було оголошено 22 березня 1995 року в Парижі на конференції Le cinéma vers son deuxième siècle conference, яка була присвячена святкуванню столітнього ювілею світового кінематографу.

   Улітку 2002 року "догмівський секретаріат" було закрито. За словами засновників, це сталося через те, що маніфест перетворився на жанрову формулу, що суперечило початковому задуму, а також через те, що самі вони зайнялися новими експериментальними кінопроєктами. Тому усі стрічки, відзняті згідно вимог маніфесту після 2002 року, не матимуть сертифікатів «Догми 95»і номерів у її рамках.

   Маніфест

   «Догма 95» — це акція порятунку!

   У 1960 році були поставлені всі крапки над i. Кіно померло та благало про воскресіння. Мета була правильною, але засоби ні на що не годилися. «Нова хвиля» виявилася всього лиш легенькими брижами; хвиля омила прибережний пісок та відкотилася.

   Під гаслами свободи та авторства народився ряд значних робіт, але вони не змогли радикально змінити обстановку. Ці роботи були схожі на самих режисерів, які прийшли, щоб урвати собі шматок. Хвиля була не сильніше, ніж люди, що стояли за нею. Антибуржуазне кіно перетворилось в буржуазне, тому що базувалося на теоріях буржуазного сприйняття мистецтва. Концепція авторства від початку була відрижкою буржуазного романтизму і тому вона була… фальшивою!

   Згідно «Догмі 95», кіно — не особиста справа!

   Сьогоднішнє буйство технологічного натиску приводить до екстремальної демократизації кіно. Вперше кіно може робити будь-хто. Але чим доступнішим стає засіб масової комунікації, тем більш важливу роль відіграє його авангард. Не випадково термін «авангард» має воєнну конотацію. Дисципліна — ось наша відповідь; треба одягти наші фільми в уніформу, тому що індивідуальний фільм — фільм занепадницький за визначенням!

   «Догма 95» виступає проти індивідуального фільму, висуваючи набір безперечних правил, відомих як обітниця цноти.

  1960 року були поставлені всі крапки над i! Кіно замордували красою мало не до смерті і з тих пір успішно продовжували мордувати.

   «Найвища» мета режисерів-декадентів — обман публіки. Невже це і є предметом нашої гордості? Невже до цього підсумку підвели нас сумнозвісні «сто років»? Викликати ілюзії за допомогою емоцій? За допомогою особистого вільного вибору художника — на користь трюкацтва?

   Передбачуваність (також відома як драматургія) — ось золоте теля, навколо якого ми гопцюємо. Якщо у персонажів є своє внутрішнє життя, сюжет вважається заскладним та не належним до «високого мистецтва». Як ніколи раніше вітається поверхова гра та поверхове кіно.

   Результат — зубожіння. Ілюзія почуттів, ілюзія любові.

   Згідно «Догми 95», кіно — це не ілюзія!

   Натиск технології призводить сьогодні до возвеличення полакування до рангу Божественного. За допомогою нових технологій будь-який охочий будь-коли може знищити останні сліди правди в смертельних обіймах сенсаційності. Завдяки ілюзії кіно може приховати все.

   «Догма 95» виступає проти ілюзії в кіно, висуваючи набір набір безперечних правил, відомих як обітниця цноти.

   Обітниці цноти

   Клянуся дотримуватися наступних правил, виведених та затверджених «Догмою 95».
   1. Зйомки мають проходити на натурі. Не можна використовувати реквізит та декорації (якщо для фільму необхідний спеціальний реквізит, зйомки мають проходити там, де цей реквізит знаходився від початку).
   2. Музичний супровід не має йти окремо від зображення чи навпаки (музика не може звучати в фільмі, якщо вона реально не звучить у сцені, яку знімають).
   3. Камера має бути ручною. Будь-який рух чи непорушність диктуються тільки можливостями людської руки (фільм не може проходити там, де встановлена камера; навпаки, зйомка має проходити там, де відбувається дія фільму).
   4. Фільм має бути кольоровим. Спеціальне освітлення не дозволяється (якщо для зйомок замало світла, одна лампа може бути прикріплена до камери, в іншому випадку сцена має бути вирізана).
   5. Оптичні ефекти та фільтри заборонені.
   6. Фільм не повинен містити несправжньої дії (убивства, стрільба і тому подібне не можуть бути частиною фільму).
   7. Сюжети, де дія відбувається в іншу епоху чи в іншій країні, заборонені (дія має відбуватися тут і зараз).
   8. Жанрове кіно заборонене.
   9. Формат фільму має бути 35 мм.
   10. Ім'я режисера не повинне з'являтися у титрах.

   Віднині клянуся у якості режисера утримуватися від виявів особистого смаку! Клянуся утримуватися від створення «витворів», оскільки миттєвість цінніше за вічність. Моя вища мета — вичавити правду з моїх персонажів та обставин. Клянуся виконувати ці правила усіма доступними способами, не цураючись хорошого смаку та будь-яких естетичних концепцій.

   Цим підтверджую мою обітницю цноти.

Копенґаґен, понеділок 13 березня 1995 року

   Фільми, відзняті у рамках Догми 95

   Спеціяльні сертифікати «Догми 95» отримали близько 300 фільмів з різних країн світу:

   Dogme #01: Festen / Свято (Данія), реж. Томас Вінтерберґ

   Dogme #02: Іdioterne / Ідіоти (Данія), реж. Ларс фон Трієр

   Dogme #03: Mifunes Sidste Sang / Остання пісня Міфуне (Данія), реж. Сьорен Краґ-Якобсен

   Dogme #04: The King Is Alive / Король живий (Данія), реж. Крістіан Леврінґ

   Dogme #05: Lovers / Коханці (Франція), реж. Жан-Марк Барр

   Dogme #06: Julien Donkey-Boy / Ослятко Джуліен (США), реж. Гармоні Корайн

   Dogme #07: Interview / Інтерв’ю (Південна Корея), реж. Деніел Бюн

   Dogme #08: Fuckland (Аргентина), реж. Хосе Луїс Маркес

   Dogme #09: Babylon / Вавилон (Швеція), реж. Владан Здравковіч 

   Dogme #10: Chetzemoka's Curse / Чецемокине прокляття (США), реж. Рік Шмідт, Мая Бертгуд, Морґан Шмідт-Фенґ, Дейв Нолд, Ловренс І. Падо, Марлон Шмідт і Кріс Тав 

   Dogme #11: Diapason / Діапазон (Італія), реж. Антоніо Доменічі 

   Dogme #12: Italiensk For Begyndere / Італійська для початківців (Данія), реж. Лоне Шерфіґ

   Dogme #13: Amerikana / Американа (США), реж. Джеймс Мерендіно 

   Dogme #14: Joy Ride (Швейцарія), реж. Мартін Ренґель 

   Dogme #15: Camera (США), реж. Річ Мартіні 

   Dogme #16: Bad Actors / Погані актори (США), реж. Шон Монсон

   Dogme #17: Reunion / Реюньйон (США), реж. Лейф Тільден 

   Dogme #18: Et Rigtigt Menneske / Справжня людина (Данія), реж. Оке Сандґрен 

   Dogme #19: Når Nettene Blir Lange / Морська хвороба (Норвегія), реж. Мона Хоель 

   Dogme #20: Strass (Бельгія), реж. Вінцент Ланноо 

   Dogme #21: En Kærlighedshistorie / Історія кохання (Данія), реж. Оле Крістіан Мадсен 

   Dogme #22: Era Outra Vez / Одного разу в іншому часі (Іспанія), реж. Хуан Пінсас 

   Dogme #23: Resin (США), реж. Владімір Гйорскі

   Dogme #24: Security, Colorado (США), реж. Ендрю Гілліс 

   Dogme #25: Converging With Angels / Сходження з ангелами (Данія), реж. Мікаель Сьоренсон

   Dogme #26: The Sparkle Room / Кімната іскріння (США), реж. Алекс Маколей

   Dogme #27: Come Now / Прийди негайно (США), реж. 

   Dogme #28: Elsker Dig For Evigt / Відкриті серця (2002), реж. Сюзанна Бієр

   Dogme #29: The Bread Basket / Кошик для хліба (США), реж. Метью Б’янчанелло

   Dogme #30: Días de Boda (Іспанія), реж. Хуан Пінсас 

   Dogme #31: El Desenlace / Результат (Іспанія), реж. Хуан Пінсас 

   Dogme #32: Se til venstre, der er en Svensker / Старе, нове, зайняте та блакитне (Данія), реж. Наташа Арті 

   Dogme #33: Residencia / Резиденція (Чилі), реж. Артеміо Еспіноза

   Dogme #34: Forbrydelser / У твоїх руках (2004) реж. Аннетта Олесен

   Dogme #35: Cosi x Caso (Італія), реж. Крістіано Черіелло 

   Dogme #36: Amateur Dramatics (Великобританія / Данія), реж. Аня Лауманн 

   Dogme #37: Gypo / Джипо (Великобританія), реж. Жан Данн

   Dogme #38: Mere Players (США), реж. Вон Монро 

   Dogme #39: El ultimo lector (Мексика), реж. Серхіо Марокан

   Dogme #40: Lazy Sunday Afternoons / Ледачі недільні післяобіддя (Великобританія), реж. Джо Мартін